Анастасія Скидан — психолог нашого фонду, працює з дітьми на заїздах програми «Відновлення» з 2024 року.
— Чому арттерапія, а не звичайна розмова?
«Дитина, яка пережила травму, часто не може говорити про неї словами. Не тому, що не хоче, а тому, що не вміла її назвати. У 8 років немає словника для „коли я почув вибух і не міг дихати“. Малюнок дає форму тому, що ще не оформилося.»
— Як ви розумієте, що дитина починає відкриватися?
«Через 2–3 дні щось змінюється на фізичному рівні. Спершу плечі піднімаються до вух, поза закрита. Потім бачу, що сіла нормально. Що сміється над жартом. Що першою заговорила за обідом. Не одразу про важке — про дрібниці. Але це і є ознака, що почала довіряти простору.»
— Що найскладніше у вашій роботі?
«Перші три дні. Коли діти злі, дратівливі, „випробовують“ дорослих. Нам треба не зреагувати, не зруйнувати простір. Тримати безпеку без покарань. Це найбільш виснажливо.»
— Що дає сили продовжувати?
«Сьомий день. Коли діти не хочуть їхати додому. Коли пишуть листи самим собі „на коли буде важко“. Коли я бачу, як змінилось обличчя за тиждень. Тоді розумію — це працює.»
